Введення
Пiд термiном "упанішади" (у перекладi iз санскриту — "збагнення") — розумiються короткi фiлолофсько-релiгiйнi добутки древнього індійського походження, у яких рiзнi автори висловлювали свої думки про суть Божественного i про релiгiйний Шлях духовних подвижникiв. Цi тексти були написанi ще до приходу на iндiйську Землю Аватара Крішни. Вони — разом з чотирма Ведами — склали основу фiлософського напрямку, вiдомого за назвою "веданта".
Сатья Саі говорить [15], що усього було написано 1180 упанішад. Але велика частина їх була загублена чи забута внаслiдок чи невеликої значимості, чи надлишкової складностi для розумiння читачами. До дiйсного часу з них залишилося 108, причому найбiльш вiдомими є всього 13 [15].
Вивчаючи древнi упанішади, бачиш рiзнi рiвень компетентностi їхнiх авторiв: деякi мали дiйсно високi духовнi досягнення, iншi займалися лише фiлософськими "спекуляцiями", "жонглюванням термiнами" i фантазуванням.
З iснуючих у росiйських перекладах приблизно пiвтора десяткiв упанішад [16 i iн.] найбiльш цiкавi думки мають мiсце в Катха-, Брахманубхава-, Кайвалья-, Мундака- i Шветашвара-упанішадах. Автору першої була вiдома навiть трояка структура Божественного Вогню Брахмана. (При цьому характерно, що коментатор даного тексту, виданого також одним з росiйських видавництв, твердження про троякість Божественного Вогоню iнтерпретував — у мiру свого особистого рiвня розумiння — як наявнiсть у людини папи, мами i вчителiв...).
В авторiв древнiх упанишад було чотири джерела фiлолофсько-релiгiйної iнформацiї: а) особистий медитативний досвiд (якщо вiн був), б) три чи чотири Веди, наповненi релiгiйними казками i не що мiстили чiткої iнформацiї про Творця, в) особистi контакти з iншими шукачами Iстини, г) письмовi джерела типу вже написаних iншими авторами упанішад.
Для упанішад у цiлому характерна вiдсутнiсть чiткої визначеностi основних уживаних у них термiнах, таких як Брахман, Атман, Пуруша, Абсолют: з одного боку, кожен такий термiн мiг вживатися в рiзних значеннях, з iншого — та сама суть могла позначатися рiзними словами. Це створювало зрозумiлих труднощiв для адептiв веданти в розробцi чiткої методологiї в духовнiй самореалiзацiї (що прослiджується в дiяльностi багатьох сект индуїстського походження i донинi).
Термiнологiчна визначенiсть i стрункiсть загальної концепцiї була пiднесена людям через Бхагавадгіту [6], подаровану людям Аватаром Крішною. Зокрема, Крішна роз'яснив, що iснує Ішвара (Бог-Отець, Творець, Найвищий Пуруша). Його Воля реалiзується за посередництвом Брахмана (Святого Духа, Вищу Пурушу). Бог також може з'являтися перед людьми у вигляді Аватара (Бога-Сина, Месiї, Христа), втiлюючись в людське тiло Частиною Себе. Крiм того iснують фiзична матерія (пракріті) i iндивiдуальнi душi, що еволюцiонують, (усі разом — пуруша). Є ще акаша — дифузiйний стан пракріті i пуруши (протопракріті i протопуруша), що представляє собою матерiал для створення матерiї й iндивiдуальних душ.
Творець перебуває в найглибшому (щодо свiту матерiї) шарi (лоці, еоні, просторовій мiрностi) багатомiрного єдиного Тiла Всесвiтнього Абсолюту, що включає в Себе в тому числi всi "виявленi" (тобто матерiальнi) свiти незлiченних галактик.
Абсолют є єдиний всесвiтнiй Органiзм неозорих для людей розмiрiв. Вiн — багатомірний, тобто складається з декiлькох шарів-лок.
Життя Абсолюту є Його подальший розвиток, Еволюцiя. Механiзмом останньої є якiсний i кiлькiсний рiст iндивiдуальних свідомостей (душ-джив), як елементiв пуруши, — на пракріті (матерiї планет) у тiлах, що складаються теж iз пракріті. Дживи повиннi розвивати себе по якiсних i кiлькiсних ознаках, прагнучи до знаходження Божественностi, до Злиття з Брахманом i Ішварою. Тi ж iз джив, що вiдхиляються вiд цього Шляху чи йдуть назад, прирiкають себе на страждання згiдно "закону карми" (закону причинно-наслiдкових вiдносин у формуваннi доль).
Такi — саме загальнi положення. Крішна в Бхагавадгіті виклав принципи етичного самовдосконалення людини. У тому числi Вiн роз'яснив, що необхiдним елементом взаємин людини з Ішварою повинна стати емоцiйна Любов-Вiдданiсть (бхакті) до Нього. (Згодом цьому ж учили й учать Iсус Христос, Чайтанія, Бабаджі, Сатья Саі й Iншi [6,9]).
Але ця iнформацiя не є вичерпно достатньою для повної самореалiзацiї успiшних духовних подвижникiв: адже Злиття з Творцем здiйснюється (на тлi бхакті) через саме медитативну практику, не iнакше. Тому що саме медитативнi тренування дозволяють зробити iндивiдуальну свiдомiсть рухливою, витонченою, великою, сильною, що володiє здатнiстю легко проникати з локи в локу — аж до Обителi Творця, де Вiн i пiзнається остаточно.
А для цього подвижники повиннi мати схему, докладний опис медитативного шляху, "карту" свого маршруту. Без цього — не пройти.
Бог спецiально не "обнародував" ранiше таких "карт": адже зусилля шукачiв, подолання ними труднощiв пошуку — розвивають їх, як розвили й автора даного тексту, що зміг-таки пiсля приблизно чвертi столiття надважкої роботи скласти таку карту.
І зараз на порозi третього тисячорiччя вiд приходу на Землю Аватара Iсуса, Бог благословив мене її опублiкувати.