Доля та її корекцiя
Ми, живучи у своїх фiзичних тiлах, дуже часто думаємо, що можемо залишитися "зовсiм однi", що можемо мати таємницi, про якi "нiколи i нiхто не довiдається". Насправдi це — нашi наївнi iлюзiї. Просто ми зi своїх тiл бачимо тiльки тiла таких же втiлених людей, вiд яких, дiйсно, щось можна сховати, приховати.
Але, у реальностi, ми живемо, будучи цiлком оголеними перед Богом i безлiччю духів. Вони не тiльки постiйно спостерiгають за нашим поводженням, чують нашi розмови, вiдчувають нашi емоцiї. Але для них абсолютно вiдкритi навiть усi наші думки.
І не буває таких ситуацiй, щоб нам залишитися зовсiм невидимими нiким. Коли ми, "усамiтнившись", займаємося сексом у тiм чи iншому варiантi — на нас теж дивляться. Будь ми в пустелi, у лiсi, на маленькому ненаселеному острiвцi в океанi — вдень i вночi, у жару й у холоднечу — ми абсолютно вiдкритi для Бога i багатьох невтiлених iстот. Навiть якщо ми сидимо, замкнувшись, у туалетi, ми — абсолютно на очах у них з усiх бокiв, i знизу i навiть зсередини. Нi одяг, нi якi-небудь iншi перешкоди чи оболонки для них — не перешкода.
У зв'язку з цим буде дуже корисна така медитацiя: "Я — на долонi в Бога". Якщо ми будемо постiйно вiдчувати себе пiд Його поглядом — це допоможе нам швидше очиститися вiд багато чого зайвого в собі.
... А вони (Бог i духи), будучи невидимими для нас, можуть робити на нас той чи iнший вплив.
У тому числi, вони запросто впливають на нашi емоцiї, особливо якщо ми не вмiємо ними керувати самi. Наприклад, нас легко можна змусити раптом закохатися в когось, когось зненацька розлюбити. Чи, гуляючи, нам "захотiлося" зупинитися, пiти лiворуч, чи праворуч, чи пiти швидше, а там...
Чи нам можуть "пiдкинути" ту чи iншу думку. І ми її приймаємо за свою власну.
Чи, впливаючи на мозковi центри, нас змушують посковзнутися, упасти, забитися. Чи, стрiляючи, промахнутися.
І злочинець напав на мене i зробив менi те-те i те-те — не тiльки тому, що вiн — жорстокий i злiсний примiтив, що кинувся до пекла, — але i тому, що його в цiй ситуацiї звiв зі мною Бог.
При цьому, чим примiтивнiше в людини iнтелект, тим нею легше керувати: вона не має своїх мiцних етичних переконань, не пручається такому керуванню.
Тваринами керувати ще легше. Тому, якщо когось скусав собака, — на то була не тiльки її воля.
Бог i духі керують людьми i тваринами. Але вони впливають i на неживi предмети. Так, i куля може бути, якщо треба, вiдхилена, i бомба, снаряд, граната можуть не вибухнути, i вогонь може згаснути. І навпаки, вогонь, вода i що завгодно ще можуть раптом з'явитися в самiм несподiваному мiсцi й у самий несподiваний час. Свiдчення тому — i явища полтергейсту, i тi чудеса, що роблять Месiї, причому не тiльки поблизу Своїх тiл, але i на будь-якiй вiдстанi вiд них. Зараз це демонструють нам Сатья Саі [5,7,10], Девід Копперфільд [9], Настасiя [22].
Зрозумiвши, що Бог є скрiзь i що Вiн усемогутнiй, нам треба прийняти, що нiякi зовнiшнi сили не можуть заподiяти нам шкоди, якщо на те немає Волi Бога. (Усi духи теж керуються Ним). А якщо ж щось неприємне з нами вiдбулося — то причину треба шукати в собi: у своїй долi, у своїх помилках у близькому чи далекому минулому.
... Ми вже говорили про те, що Бог створив весь Свiй Утвiр зовсiм не заради нас, людей. А заради Себе. Ми, люди, — зовсiм не самосущі. І не вiддiленi об'єктивно вiд Бога. Навпаки, ми — у Ньому, а наша окремiсть вiд Нього — то лише наша дурна iлюзiя, що саме i приводить нас до наших лих.
Ми цiлком підпорядковані Йому. Вiн пасе нас як Свою череду, посилає нас раз за разом рости i дорослішати на "пасовищі" Землi. Тут, у взаємодiї з подiбними собi i з предметами матерiального свiту, ми знаходимо i змiцнюємо тi чи iншi нашi якостi — благi чи дурнi.
Ми повиннi навчитися бачити, чути i слухатися нашого Пастиря i любити Його. І хтось учиться цьому з радiстю, а хтось норовить ховатися вiд Нього, робить вигляд, що Його зовсiм немає, зате є я! — у, який здоровий, сильний i прекрасний!
Смиренних, добрих, люблячих, розумних — Вiн виховує ласкою i швидко наближає до Себе, впускає в Себе.
Iншi ж продовжують втiлюватися i втiлюватися в новi тiла. А мiж утiленнями вони подовгу живуть серед подiбних собi душ — у тих станах свiдомостi, до яких звикли при життi на Землi.
Бог продовжує пiклуватися про нас — до самого "кiнця свiту" — нагадуючи постiйно про Себе через Своїх Месiй i пророкiв, через святi книги. Вiн також показує нам, яке бути злими, брехливими, пiдлими, любителями чужого добра, — показує, напускаючи на нас людей-злочинцiв, лютих тварин... Вiн хоче через це пояснити нам, що значить відчувати бiль, страх, чужий гнiв, що значить бути обкраденими... — щоб навчити не робити це iншим. Люди називають це "законом карми" — законом причинно-наслiдкових вiдносин у наших долях. По цьому принципi Вiн буде нас "бити" доти, поки ми не очистимося вiд порокiв, поки не станемо такими, якими нас хоче бачити Вiн — нiжними, турботливими, альтруїстичними, абсолютно чесними, без важливостi i зарозумiлостi, не здатними на гнiв, на насильство. На насильство — крiм як заради захисту iнших людей добра вiд чийогось злого насильства.
Вiн є Любов. Щоб влитися в Нього чи хоча б наближатися до Нього, ми повиннi також ставати Любов'ю.
Що ж таке Любов? Адже як мало людей розумiє, що значить це слово! Любов — це, насамперед, емоцiйнi стани. Самий головний i дорогоцiнний з них — тонка нiжнiсть на фоні Спокою. Також — дбайливiсть, доброзичливiсть, пошана, повага, вдячнiсть i т.ін. Емоцiї — це не думки, не мiмiка, не поведiнковi реакцiї, не електричнi процеси в головному мозку. Емоцiї взагалi виникають зовсiм не в головi, як думають фiзiологи-матерiалiсти. Емоцiї виникають у грудях, шиї, животi. Вони народжуються в спецiалiзованих емоціогенних органах — чакрах.
Перерахованi вище рiзновиди Любовi виникають в чакрі анахаті, розташованої в груднiй клiтцi. Їх насправдi знають тiльки тi люди, у яких дана чакра розвита i справно функцiонує. Для iнших людей такi слова, як нiжнiсть, доброзичливiсть i т.ін., — усього лише слова, за якими для них не стоїть нiякий конкретний змiст. І якщо людина живе без "серцевої" любовi — значить вона живе "удалечинi" вiд Бога i шансiв на духовний успiх, на пiзнання Бога i Його Любовi, навiть на рай — у неї поки немає.
Любов i Спокiй — це є два стани, живучи в яких ми маємо шанси на швидке духовне удосконалювання, на зближення з Богом. Гнiв же в багатьох його рiзновидах (ненависть, лють, роздратування, осуд, ревнощi, незадоволенiсть i iн.) i страх — це тi стани, що ведуть нас у протилежну вiд Бога сторону, ведуть нас до пекла. Цi двi пари станiв — протилежнi i взаємовиключнi.
Навчитися гнiву i страху — просто. Це вмiють майже всi люди. У Росiї цьому десятилiттями успiшно вчили лiдери КПРС, зараз завзяті цим росiйські фашисти i містики iз шизофренiчним i паранояльним "ухилом" [7,9]. Та й все становище в нашiй країнi — економiчний хаос, масова невиплата зарплат, розгул злочинностi, пияцтво, смакування насильства i страху в деяких телевiзiйних фiльмах — усе це створює найсприятливіші умови для грандiозного поповнення росiянами диявольського еона.
Але чи хочемо ми самi туди? Як нам протистояти злу, що тягне нас у пекло? Ненавистю до тих, хто "усе це влаштували"? Це — найпростiше i дурне рiшення! Саме якраз воно нам i забезпечить i дурну карму на це i наступні земнi життя, i пекло мiж ними.
Тi умови, у якi ми зараз потрапили, — це адже теж карма кожного з нас, заслужена минулими бездуховними життями. Чи хочемо ми на майбутнє ще гiрші?...
До гарної долi, до раю, до Бога — нас можуть вести лише Любов i Спокiй, з'єднанi воєдино поза залежнiстю вiд зовнiшнього стану.
Як же нам навчитися Любовi i Спокою?
Першим способом, що здавна запропонував людям Бог, є гармонiчна сексуальна любов — саме, любов, позбавлена пристрасностi, похотi (егоїстичного бажання), ревнощiв, — любов, заснована на взаємнiй повазi, на даруваннi себе iншому, на дiях заради iншого, заради загальної гармонiї, а не заради себе.
Другий спосiб — гармонiчне, щасливе виховання дiтей.
Третiй — гармонiя спiлкування з живою природою.
Четвертий — духовне мистецтво. А саме — того, що сприяє розвитку в нас, насамперед, Любовi i Спокою.
П'ятий — вiдвiдування храмiв, де органiзованi гармонiчнi i розвиваючi Любов колективнi медитацiї.
Крiм того, iснують езотеричні прийоми роботи над собою, де на першому мiсцi повинен стояти розвиток головного органа емоцiйної любовi — чакри анахати. Потiм випливають прийоми стоншення свiдомостi, пiзнання Святого Духа, а потiм i Бога-Отця.
... Ми — як свiдомостi, душi — виробили в собi протягом усiєї своєї особистої еволюцiї деякi iндивiдуальнi властивостi, що називають "рисами характеру". Це можуть бути як благi, так i порочнi риси.
Пороки, наприклад, можуть бути такими: гнівливість, агресивнiсть, насильство, уїдливiсть, зарозумiлiсть, жадiбнiсть, егоїзм, занудство, облуднiсть, брутальнiсть, безтактнiсть. Можуть бути присутнi у людинi i такi бiльш дрiбнi, але неприємнi для навколишнiх порочнi риси, як звички гризти нiгтi, "тремтiти колінками", сидячи за столом, постiйно "чмихати носом", уживати брутальнi слова, та й просто занадто багато чи голосно говорити. Як пороки можна розглянути i вiдсутнiсть позитивних якостей, наприклад, вiдсутнiсть внутрiшнього спокою, здатностi до щирої i нiжної любовi, вiрностi i надiйностi у вiдносинах з iншими людьми, вiдсутнiсть вiри в буття Бога i спрямованостi до духовної Досконалостi, щирої готовностi допомагати людям в добрі.
Як боротися з пороками? У рiзних ситуацiях рекомендацiї можуть бути рiзними. Так, iнодi досить лише довiдатися про те, що такі-то мої дiї є порочними — i звичка до них вiдразу ж зникає. Наприклад, автор цiєї книги негайно припинив курити, вживати алкоголь i харчуватися тiлами убитих тварин — вiдразу ж, як тiльки довiдався, що є Бог, є сенс життя, що харчування трупами тварин — для нас не необхiднiсть, а жорстока примха нашої обжерливостi.
Тобто, бувають пороки вiд неуцтва — i вони iдуть легко, вiдразу по появі свiтла знання.
Але бувають i такi порочнi риси характеру — як звички брехати, перебувати в раздратованно-гнівливому станi, занудство, зарозумiлiсть, жадiбнiсть, егоїзм, боягузтво i т.п. — якi вiдразу, миттєво усунутi бути не можуть. Для того, щоб їх перемогти, потрiбна iнтелектуальна робота з їхнього осмислення, по виробленню нових, правильних стереотипiв мислення, емоцiйного реагування i поводження. Значну допомогу тут можуть зробити читання серйозної духовної лiтератури, деякi психоенергетичні прийоми роботи, наприклад, налагодження системи своїх чакр, серйозна покаяна робота.
Розглянемо тепер, що таке покаяння: у чому його змiст i який механiзм.
У звироднiлих релiгiйних напрямках покаяння теж може бути присутнiм, але воно там втратило ефективнiсть. Причина цього складається у втратi вiрного представлення про взаємини людини та Бога. Бог там виглядає як деякий страшний суддя, що навiщось сортує людей по ознацi наявностi чи вiдсутностi "непокаянних" грiхiв i потiм направляє їх на цiй пiдставi на вiчне проживання в пекло чи рай. "Покаяння, що рятує вiд пекла", як там затверджують, полягає в тому, щоб справно доповiдати "пастирю" своєї секти про вчиненi грiхи; тодi вiн "вiдпустить грiхи" i врятує в такий спосiб вiд пекла. Грiшити, тобто, можна. Тому що всi грiшать. Якщо не будеш грiшити — можеш загордитися вiд своєї праведностi, а це-то i буде самим страшним грiхом. Тому — грiшити можна, не можна лише не ходити на рятiвну сповiдь.
Розумнiй людинi зрозумiло, що дана "формула покаяння" є нi чим iншим, як засобом залякування "пастви" i примушування ходити в храми, платячи "добровiльнi пожертвування" на утримання "пастирiв".
У контекстi даної книги нас повинне зацiкавити питання: що дозволило теоретично оформити таку безглузду схему покаяння? Справа в тiм, що в концепцiях подiбних "християнських" сект утрачене знання, що Бог-Отець чекає нас у Собi — досконалих, Богоподiбних, якими ми повиннi стати. А отже, i змiст покаяння — зовсiм не в тiм, щоб, "доклавши" перед "панотцем", уникнути в такий спосiб пекла. А в тiм, щоб геть-чисто позбутися вiд порокiв як властивостей душi, щоб стати, як Бог, чистою Любов'ю i потiм — знайшовши Мудрiсть i Силу — злитися назавжди з Ним, ставши Частиною Його. Іншими словами, ми повиннi готувати себе як гiдний подарунок Йому, як дарунок нашої Любовi Йому, як Святе Пiдношення. А це Пiдношення повинне бути Божественно чистим.
Тепер повинно стати ясним, що, скiльки б ми нi "доповiдалися" i нi перепрошували про свої грiхи, продовжуючи жити в емоцiйнiй грубості, це — ну анiтрошки не врятує нас вiд пекла, не наблизить нi до раю, нi до Бога!
... Головним механiзмом покаяння є каяття в зроблених провинах. Будь-яке наше корисливе, чи через недбайливiсть, чи внаслiдок нашого дурного характеру заподiяння шкоди будь-якiй живiй iстотi — от головна група наших грiхiв. При цьому шкода нами могла бути заподiяна як справами i словами, так i навiть просто дурними емоцiями. Бiльш того, щораз, коли ми виходимо зi стану любовi, ми не тiльки вiддаляємо себе вiд Бога, але i засмiчуємо енергiями своїх дурних емоцiй навколишній простiр усерединi Абсолюту. І Бог указує нам, що i такi нашi стани є грiхами i ведуть до накопичення негативної карми.
Свої грiхи ми можемо представити бусинками, нанизаними на нитцi тих чи iнших наших дурних якостей — порокiв. Намагаючись позбутися вiд порокiв, треба постаратися згадати всi тi ситуацiї в лiнiї кожного пороку, вiдчути на собi бiль, заподiяний нами iншiй iстотi i, покаявшись, пережити в уявi кожну ту ситуацiю тепер уже вiрно. Саме таким способом ми можемо зруйнувати свої невiрнi стереотипи i заготовити зразки вiрних рiшень.
... "Iстина (тобто вiрне розумiння того, що таке Бог, людина, Еволюцiя) — Простота — Любов — Карма-йога (служiння Богу, що виявляється в служiннi людям у всiм добром) — Знищення свого нижчого "я" заради злиття з Вищим "Я" Бога" — таку схему духовної роботи запропонував нам Аватар Бабаджі. Змiнюючи себе так, як цього вiд нас хоче Бог, ми змiнюємо свої долi, наповняючи їх усе бiльш сприятливими можливостями для духовного росту, роблячи свої життя усе бiльш щасливими, наближаючи себе до Кiнцевої Мети своєї особистої еволюцiї — Блаженству Злиття з Богом-Отцем.
