Духовне служiння
Шлях до Бога неможливо пройти без духовної допомоги iншим людям. Це об'єктивно необхiдно для процесу Еволюцiї, тому що збiльшує число присвячених у духовнi знання. Це також розвиває того, хто допомагає, дає йому, зокрема, уроки психологiї. Адже процес духовного розвитку можна розглядати як навчання "на Бога". А Бог є, у тому числi, найдосконаліший Психолог, Душевєд.
На духовному Шляху, як на вiйнi, яскраво проявляються й катастрофiчна для великої кiлькостi людей тупiсть деяких "начальникiв", i самовiдданий мудрий героїзм iнших, що рятує багатьох. Тут активуються емоцiї людей, висвітлюється людське боягузтво, що зводить багатьох маловiрiв з розуму, загострюються прояви як iнших порочних, так i високих щиросердечних властивостей. "Характер воїна" щирого духовного подвижника загартовується у вiдбиттi атак заздрiсникiв, агресивних дурнiв. Неприхильностi до людей учать зрадництва колишнiх "кращих друзiв". Рятуючи iнших, що йдуть iз ним, за ним, — подвижник розвиває себе, ростячи в собi в битвах перед особою Бога Любов, Мудрiсть i Силу, поступово знаходячи в такий спосiб Божественнiсть.
У чому повинна складатися початкова духовна допомога iншим людям? Перше — у формуваннi в них вiрного уявлення про Бога й про Шлях до Нього. Друге — у навчаннi регулюванню своєї емоцiйної сфери.
Подивимося й побачимо: адже бiльшiсть релiгiйних людей у Росiї й багатьох iнших країнах, виходячи зi своїх релiгiйних почуттiв,... пиячить, ненавидить, убиває, або, у найкращому разi, без кiнця повторює якiсь рухи тілами... Тодi як варто було б розвивати в собi Любов.
Росiя зараз, очевидно, є найбiльшим постачальником душ у пекло: до такої думки приводить спостереження домiнуючих емоцiй, наприклад, у пенсiонерок — будь то в черзi за пенсiєю, будь то в черзi за цiлуванням iкон у православних храмах. Я не обмовився, указавши саме пенсiонерок: пенсiонерiв у цих чергах майже не зустрiнеш, вони вже вимерли вiд пияцтва i його наслiдкiв, що теж виключило для них "райськi кущi".
... А iнтелектуально й етично достойних людей можна навчати й мистецтву медитацiї.
Але перш, нiж приступитися до серйозної медитативної роботи, кожному треба очистити тiло вiд енергетичних забруднень: iз брудного й внаслiдок цього хворого тiла вихiд у тонкi еони, до Бога, неможливий. Тому починати езотеричні практики треба не iнакше, як з адептами, що вiдмовилися вiд "забiйного" харчування й уживання алкоголю, тютюну й iнших подiбних отрут, вiд тiсного спiлкування (включаючи сексуальне) з енергетично грубими людьми. Учнi також повиннi обов'язково поставити собi першочерговою метою твердження себе в Любовi й Спокої. І тих, хто в процесi роботи сходять iз цього шляху або не роблять успiхiв, — тих треба вiд занять вiдстороняти заради їх же власного блага. Тому що тi самi психотехнiки можуть вести одних, що стоншують себе й ростять себе як Любов, — до Бога, а тих, хто йдуть iнакше, — у пекло, роблячи з них дияволiв.
Останнє я спостерiгав багаторазово в рiзних мiстах i країнах, у тому числi там, де впроваджувалися методи створеної через мене Школи. Деякi викладачi заради грошей, слави або просто в силу злочинної безвiдповiдальностi починали навчати психоенергетичним прийомам всiх бажаючих, без ретельного вiдбору. Це приводило й до особистих катастроф, i навiть до створення в одному випадку злочинного угруповання [6,9].
Ще я мав ранiше необережнiсть показати багатьом, що виявилися згодом недостойними, прекраснi "мiсця сили". Тепер... я зустрiчаю на них вiдвертих чорних магiв, що тренуються, там же залишають слiди свого енергетичного бруду компанiї якихось iнших вилупкiв, що опоганюють святiсть тих місць...
Але на духовному Шляху не може мати мiсце насильство одних людей над iншими. Я не маю нiякого права жадати вiд тих збоченців, щоб вони туди не ходили, не ростили iз себе дияволiв... Адже Бог дав їм свободу волi. І вони мають повне право йти в пекло. Побувавши в пеклi, вони, може бути, захочуть iз нього вирватися. І тодi їм, можливо, допоможуть i мої книги...
Одна iз премудростей полягає в тому, що в Бога неможливо кого-небудь "затягти". Це не потрiбно Йому, та й неможливо: адже духовний Шлях — це, насамперед, якiсне перетворення себе, а не, скажемо, забирання на яку-небудь гору. І йти цим шляхом може й повинна саме сама людина, iншi можуть тiльки показувати йому дорогу.
Кожна людина повинна абсолютно вiльно сама будувати свої взаємини з Богом. Тому нiякiй "релiгiйнiй дисциплiнi" i взємопідкоренню людей i духовних груп мiсця бути не повинне. Кожний повинен розвиватися в повнiй вiдповiдностi зi своєю свободою волi, даної йому Богом. Порушення цього принципу спотворює гармонiю Еволюцiї, заважає Боговi вести нас до Себе.
* * *
... Дуже важко людям у нашої суцiльно покритої мороком неправди країнi знайти Шлях до Свiтла Істини. Працюючи над своїми книгами й видаючи їх на свої дуже скромнi засоби, я не вiдстоюю нiчиї iнтереси, крiм iнтересiв Бога й вас, мої читачi. Я знаю Бога не iз чиїхось слiв, я знаю Його особисто настiльки добре, як навряд чи хтось ще в нашiй країнi. І розповiдаю про Нього, про Шлях до Нього не заради якої-небудь користi: менi не потрiбна земна слава, я не має намiру збирати навколо себе юрбу шанувальникiв, мого особистого "я" взагалi майже не залишилося. Говорячи правду про Бога, я лише озлобляю проти себе Його ворогiв.
Але в цiй, очевидно, останнiй книзi я маю намiр донести до вас наступну думку: ми, вивчаючи й люблячи середовище свого перебування (своє екологiчне середовище), можемо принципово змiнити своє положення в нiй, переробити своє життя з пекельного або просто "сiрого" — у райське або навiть Божественне. У цiй й iнших моїх книгах розповiдається про те, як це можна робити.
