Любов до Бога
Духовний Шлях для тих, хто іде сильно й вiрно — це Шлях зростаючого блаженства, радостi, щастя. Але чому так мало людей iде по ньому? І чому така велика їхня кількість цiлком задовольняється псевдорелігійними дiями типу того, що красить яйця, напивається по святах "зєло мiцно" i ритуально вбиває тварин i рослини? Тiльки чи недолiк розуму штовхає їх на цi сурогати, якi найчастiше є фактично злочинами перед особою Бога? Або справа ще й у вiдсутностi любовi до Бога?
Любов до Бога адже має на увазi не участь в обрядах "про всякий випадок": раптом Вiн насправдi є й покарає. Любов до Бога — це любовний потяг до Нього: до пiзнання Його й Злиття з Ним. Вона подiбна сексуальної пристрастi: закоханi в Нього тужать вiд розлуки з Ним i насичуються блаженством у моменти побачень — успiшно виконуваних медитацiй.
Так, щоб так полюбити Бога, треба дiйсно вже вмiти любити й закохуватися. Для людини, що не вмiє любити, Бог недосяжний. Про це говорив Ісус: навчитеся спочатку любити один одного — тодi зможете направити свою вже розвинену любов на Отця.
Але не обов'язково витрачати втiлення на те, щоб довго й важко вчитися мистецтву земної любовi. Можна значно прискорити своє навчання, застосовуючи спецiальнi прийоми розвитку органа любовi — чакри анахати. І також необхiдно розумiти, що ж таке є Бог: адже не можуть серйозних людей надихнути на любов казковi персонажi, що підносяться "пастирями" звироднiлих релiгiйних напрямкiв!
... Бог-Отець пiзнаваний людиною тiльки в чернецтвi. Але чернецтво — це не носiння унiформи того або iншого кольору — чорної, бiлої, жовтогарячої... І не гордовите величання себе новим — частiше iноземним — iм'ям. Все те — дитячi iгри "у релiгiю" дорослих людей. Щире чернецтво — це й не життя обов'язково в монастирi. І не вiдмова вiд турботи про родину, вiд соцiального служiння. І не категоричний целiбат. І не "умертвiння плотi" вiдкиданням елементарної гiгiєни, веригами й хворобами. (Докладнiше див. [8]).
Щире чернецтво — це стан зв'язаностi індріями не з об'єктами світу матерiї, а з Богом. Це — результат закоханостi в Бога душi, що розвинута медитативними тренуваннями.
Чернець — як це слово розумiє Бог [8, 10] — є людина, що живе в станi постiйної зiбраностi (аллертности), що вiдчуває себе в станi "тотальної вiйни" зi своїми пороками й недолiками. Цей духовний воїн воює також за благополуччя своїх супутникiв на духовному Шляху.
Важливими атрибутами монаха-воїна є володiння келiєю: кiмнатою або будинком, де вiн спить i проводить наодинцi з Богом значну частину свого часу, а також можливiсть усамiтнюватися для медитативної роботи на лонi природи.
Ще надто важливо мати можливiсть мити все тiло з милом щодня (а не раз у два тижнi, як у православних монастирях). Чистота тiла сприяє здоров'ю, свiжостi вiдчуттiв i тонкостi емоцiй.
Також добре мати "кварцову" лампу, особливо якщо живеш у пiвнiчних широтах, — щоб загоряти весь рiк. Променi сонця — не тiльки "живi", але навiть штучно створені, змодельовані людиною — несуть нам здоров'я, сприяють благополуччю наших тiл i душ.
Ще в життi монаха-воїна обов'язково повиннi бути основнi духовнi книги, друзi-супутники на Шляху й — що саме головне — Бог як Вчитель, що вiдчувається постiйно, Порадник, ласкавий, турботливий, але суворий до наших вiдхилень вiд Шляху до Нього Всесвiтнiй Отець-Мати.
Критерiєм успiху духовного воїна є зникнення егоцентризму (що проявляється в уразливостi, у прагненнi одержати щось "собi") i в поступовому наростаннi вiдчуття Богоцентризма.
Останнє припускає не iнтелектуальне знання того, що є, мовляв, Бог, а реальне вiдчування, що Вiн є скрiзь, у всьому, є Все. Вiдчуття "себе" при цьому зникає: особисте нижче "я" — за рахунок "зрощення" індріями з Богом — поступово розчиняється в Ньому. Це принципово мiняє екологiчний статус людини, не чи правда?
... Подвижникам, жагуче закоханим у Отця й не мислячим iншого сенсу своїх життiв, крiм як Злиття в Любовi з Ним i допомоги в цьому iншим, Вiн дозволяє перенестися у Свою Обитель, у Себе. Розмiстивши себе як духовне серце там, можна вперше реально обiйняти руками свiдомостi свого головного Улюбленого, живучого там, в "Задзеркаллі".
Наступнi змiцнення Злиття з Ним дозволяють почати дiяти з "Задзеркалля", вiдчуваючи себе Частиною Творця, — щоб допомогти втiленим душам знайти своє щире Вище "Я" там — в Обителi Бога-Отця. Це i є повна духовна самореалiзацiя, повне Звiльнення, вища Нiрвана, завершення своєї особистої еволюцiї як людини, повне пiзнання Бога й себе, Злиття з Ним в Одне.
