"Кожен вихiд зi стану любовi..."
"Кожен вихiд зi стану любовi веде до накопичування негативної карми", — так сказав менi одного разу Бог багато рокiв тому. Цю фразу можна поставити другим пунктом слiдом за "Бог є Любов".
Про що тут мова? Що це — знову погроза? Вiн мене покарає? Пошле на мене важку хворобу? Або прирече страждати при наступному втiленнi? Нi, така постановка питання не вiрна.
Бог нiколи нiкого не карає. Але Вiн учить. А долi свої ми робимо самi. Наприклад, ми самi вiдкладаємо щастя зустрiчi з Ним. І будемо продовжувати страждати через свою вiдокремленiсть вiд Нього, якщо в нас немає любовi. І рiзнi лиха ми теж самi притягаємо до себе. А зовсiм не Бог нас карає.
Приведу яскравi приклади з власного життя.
Побачив якось чергове незаконне видання моєї книги про Девіда Копперфільда: не тiльки без мого дозволу й фiнансових розрахункiв, але цього разу навiть iз перекручуванням змiсту — з якоюсь безглуздою схемою в серединi тексту, причому вiд мого iменi.
І це в менi "переповнило чашу терпiння": я вийшов зi стану любовi, настроївся на "з'ясування вiдносин" зi злочинним видавцем... І в той же вечiр у мене почалося запалення стравоходу: спазми, навiть слину не проковтнути... А ранком розглянув: великий чорний дух схопив мене рукою за горло, прилiпився, не вiдпускає, намагається душити. Я — в Обитель Отця, повертаюся в стан любовi — i вiдразу згадую: "Кожен вихiд зi стану любовi..."... И дух зник, запалення пройшло майже вiдразу.
Механiзм тут такий. Коли ми в тонких станах — ми недосяжнi для грубих духів: вони не здатнi проникати в тонкi еони. Якщо ж ми стаємо грубими емоцiйно — то вiдразу наближаємося до їхнього стану й стаємо зручними мiшенями для їх агресивних атак.
А кiлька рокiв тому назад зі мною трапилося ще набагато "крутiше". Тодi мої спiвробiтники в Москвi раптом почали хулiганити за моєю спиною [9]. Це для мене виглядало як зрадництво ними справи Бога. Вiн Сам тодi розпорядився про негайне закриття створеного в Москвi духовного центра. І цим потрiбно було б ситуацiю й завершити. Я ж — упав у затяжний стан гнiву на них. І вiдразу притягнув до себе диявольськi сили: пiддався без якого-небудь зовнiшнього приводу нападу банди, пiсля чого дуже довго вмирав у жорстокому болю, двiчi побував у клiнiчнiй смертi й залишився фактичним iнвалiдом на кiлька рокiв. Лише "пропалювання" зруйнованих кісток хребта енергiєю кундаліні, коли я цьому навчився, дало майже повне зцiлення.
... Так i кожний з нас залучає на себе щастя або страждання сам: ми входимо в стан Божественної Любовi — i зближаємося з Богом, ми входимо в диявольськi стани — i на нашi тiла "налипають" бiси й дияволи, ми тодi хворiємо, страждаємо. Так ми саме самi караємо себе за невиконання Волi Бога.
А цю Волю гранично чiтко виразив Ісус: любите Бога, любите один одного, незважаючи нi на що! [10].
Зовсiм помилкова думка про те, що Бог нiбито зобов'язаний забезпечувати нас рiзними земними благами. Нi, Вiн нiколи не обiцяв робити це для всiх людей... Вiн — зовсiм не слуга нам. Вiн — Господь, Пан. Ми ж — абсолютно незначнi в порiвняннi з Його Всесвiтньою Величчю.
Вiн любить нас i намагається нам допомогти. Але зовсiм не в знаходженнi земних благ, не в реалiзацiї наших егоїстичних хотiнь.
Його Любов проявляється в тiм, що Вiн направляє нас до нашого кiнцевого щастя Єднання з Ним.
Вiн — Хазяїн, Абсолютний Владика. Нам немає нiякого сенсу нарiкати на Нього — на Всесвiтнiй Океан: що користi вiд такого ремства? Треба прийняти Його Волю, Його Закон. Тодi ми будемо жити в гармонiї з Ним. Цей Закон такий: Шлях до Злиття з Богом — це безкомпромiсна Любов, а хто виходить iз неї — той виходить iз пiд покриву Бога й виявляється видобутком мешканцiв пекла.
Послухаємося ж: адже це в наших iнтересах — iти до Бога, прийнявши Його Закон!
Адже зовсiм не заради нас, а заради Самого Себе Вiн створив i весь Утвiр, i кожного з нас. У цьому — Його Еволюцiя, Його Життя. І Вiн має намiр жорстко вершити Свою Волю: хочеш iти до Мене — живи в любовi й будь щасливий, не хочеш — страждай у своїй окремостi вiд Мене!
