3. Що таке людина
3:1. Людина не є тiло. Людина є згусток енергiї свiдомостi (душа), здатний до самоусвiдомлення, запам'ятовування, мислення, пересування, якiсному i кiлькiсному розвитку, а також до деградацiї.
Втiлення у фiзичне тiло складається в скрiпленнi Богом душi з тiлом, що готується до народження.
Смерть означає їх повний розподiл.
3:2. Люди втiлюються Богом у фiзичнi тiла для того, щоб пройти черговi етапи своєї особистої еволюцiї. При цьому кожний має значну свободи волi, тобто як правом вибору стратегiчного напрямку свого еволюцiйного просування (до Обителi Творця — чи ж до пекла), так i в рiшеннi поточних задач i проблем.
Бог — звичайно в аспектi Святого Духа — постiйно робить пропозицiї кожному: як стати краще. Саме в цьому — прояв Його Любовi-Турботи про кожного.
"Рiзкi", "примусові" втручання Бога у здiйснення людьми тих чи iнших їхнiх бажань — явище рiдке.
Так Бог — як Вищий Пастир — "пасе" нас на поверхнi планети Земля — як на Своєму "пасовищi". Вiн зацiкавлений у тiм, щоб ми розвивалися в потрiбному Йому напрямку: ми повиннi стати Досконалими Душами i влитися в Нього в Його Обителi, збагативши Його собою.
І якщо хтось проживає своє земне життя не так, як завгодно Йому, — Вiн робить тiй людинi боляче через хвороби чи iншi лиха. У результатi хтось задумується i виправляється. Але iншi — лише озлобляються i, на жаль, деградують iз ще бiльшою швидкiстю.
Так — у результатi реалiзацiї людьми свободи волi — здiйснюється "природний добiр" серед утiлюваних Богом душ. Кращих Вiн бере потiм у Свою Обитель, гарнi попадають на час у рай, потiм утiлюються знову; обитель гiрших — пекло, вiдкiля деяким усе-таки надається можливiсть утiлитися знову, спробувати ще раз; найгiршi ж, безнадiйнi в очах Бога, руйнуються, знищуються назавжди (звiдси — представлення про "геєну вогненну" i "пожираюче грiшникiв вогненне пекло").
3:3. Людина повинна усвiдомити себе в якостi не тiла чи розуму, а втiленої душi: тiльки з цiєї позицiї можливо правильне розумiння того, як жити на Землi.
Типовий лiтературний оборот "моя душа", "його (її) душа", "нашi (їх) душi" — невiрний. Зрозумiємо, кожний, що я — i є душа.
3:4. Люди всiх нацiональностей i рас, а також обох статей — рiвнi перед Богом i мiж собою; iстотнi — iншi розходження: за вiком душ i по ступенi розвиненостi в них тих чи iнших позитивних i негативних якостей.
Основнi принципи духовного просування також рiвнi для всiх людей, поза залежнiстю вiд статі, нацiональностi й iнших подiбних властивостей; але методи духовної роботи розрiзняються в залежностi: а) вiд вiку в даному втiленнi, б) вiд психогенетического вiку (вiку душi), в) вiд етичного й iнтелектуального рiвнiв розвитку тепер, г) вiд того, яка частина духовного Шляху вже пройдена.
3:5. Перспективна задача кожної людини — пiзнати Бога у всiх Його аспектах i проявах i, досягши духовної Досконалостi, влитися в Обитель Творця i продовжувати — уже вiдтiля — брати участь у Всесвiтньому Еволюцiйному Процесi, допомагаючи, зокрема, втiленим iстотам.
Але починати треба з iнтелектуального розвитку й етичного перетворення себе.
