Апостол Андрій Первозваний
Притча про Пророка
Сказав Ісус: “Він прийшов — та не всі впізнали Його…
Він говорив — та не всі почули Його…
Він навчав — але не всі виконали Вчення Його…
Зі спогадів Апостола Андрія
Прийшла на Землю Людина, від Отця-Бога послана.
І бачила Людина, що погрузли люди в гріхах, що пороки в душах примножилися, що мораль добра забулася…
І бачила Людина, що Вчення про Закони Божественні люди відкинули, що втратили вони знання про суть Писань, Богом створених.
Як святковими шатами можуть бути прикриті бруд і юродство тіл — так і словами писання промовленими, але не виконаними — можна намагатися прикрити пороки душ.
Всі говорять про Закон, всі повчають про Закон… Але промовляють вони лише слова…
А не виконують самі навіть — того, що говорять…
Не бачать люди Світла і не відають, що живуть у пітьмі…
Не знала Людина, як змінити те, що вона побачила… Адже відала про те, що, якщо почне вона говорити, — то загубляться слова її серед множества хибних слів…
І тоді зняла Людина шати святкові і пішла в пустелю… І жила вона в пустелі… І слухала Людина Бога, і Бог говорив з Нею.
І пішла по землі чутка про Пророка, котрий живе в пустелі і слухає Бога, а Сам завжди мовчить.
І почали приходити люди, щоб побачити ту людину. І дивувалися люди…
І стали люди питання йому задавати. Й чекали: кому Він відповість.
Приходив один і запитував:
“Яким буде урожай у нинішньому році?”
Приходив другий і запитував:
“Коли одружиться мій син?”
І ще приходили й запитували:
“Коли невістка моя народить?”, “Як багатство мені не втратити, а збільшити?”, “Як мені діву причарувати — і в дружини взяти?”…
І мовчав Пророк. І слова, які він хотів повідати людям, обпалювали вуста Його. І Любов Божа Переповнювала серце Його. І мовчав Він десять років…
І чутка про нього ширилася, і все більше людей приходило подивитися на нього. Адже всі пророки говорили, а цей… — не говорить нічого!
І мовчав Пророк. І слова, які він хотів повідати людям, обпалювали вуста Його. І Любов Божа переповнювала серце його. І мовчав він ще десять років…
І безмовність Його притягувала сильніше, ніж промови інших…
І одного разу прийшов до нього юнак, котрий ніякого зиску від відповіді на питання своє отримати не бажав. І запитав юнак: “Яке слово приховуєш Ти за мовчанням Своїм?
І сказав тоді Пророк: “Очистіться!”
І стали приходити до Нього люди, щоб очиститися від гріхів.
І говорив один: “Я гнівний був учора, очисти мене!”
І говорив другий: “Я обманув на ярмарку, неправду сказавши, очисти мене!”
І третій говорив: “Я гордий був і марнославству піддався, очисти мене!”
Пророк знову мовчав. І приходили ті ж знову, знову каялися в гріхах таких само — і йшли, щоб грішити…
Пророк мовчав…
“Чому не хочеш Ти очистити нас?” — його запитали люди.
Пророк відповів: “Не настає очищення — поки розкаяння не змиє порок душі: щоб неможливим став віднині такий гріх!”
І знову Пророк мовчав…
І лише текла Річка Живого Світла, в Якому помисли видні і всі вчинки явні. Пророк стояв у Річці Живого Світла і чекав, коли до нього очиститися прийдуть… Річка текла, і час плинув…
І люди слухали мовчання Його, у безмовність душі вслухаючись… І були ті, які зрозуміли Його. І ті прийшли, щоб очиститися.
Їх спалював вогонь сорому за гріховність, очі вони підняти не сміли, і говорити вони соромилися. Їх спалював вогонь сорому — і пороки душ згорали в ньому, розкаянням омиті.
Пророк же чистою водою омивав тих, хто прийшов до нього очищення отримати. І не було й тіні осуду в погляді ласкавому Його.
Ріка Святого Світла текла, і в Води її входили і очищувалися від пороків люди — щоб вже більше не грішити!
І говорив Пророк: “Не можна в один момент позбутися всіх пороків душі своєї. Залишіться — і навчайтеся очищенню! Всі якості душі погані мусите ви змити — і замінити любов’ю обдаровуючою!”
І говорив Пророк: “Хрещу вас Водами Потоку — щоб змогли ви прийняти Хрещення Вогнем Отця!
Той, Хто йде за мною, — Вогонь Божественної Любові на Землю принесе! Пізнати Вогонь Божественний зуміє лише той, хто очищення душі перед цим звершить!”
Так навчав Пророк, котрого люди звали Іоанном.
Притча про Вогонь Неопалимий
Сказав Ісус: “Є Вогонь Неопалимий!”
Це — Сила Отця Мого!”
Зі спогадів Апостола Андрія
Була людина. І доброю була вона. Хотіла вона допомогти людям, які жили у бідах і скорботі, у бідності і хворобах… Шукала вона способів: як це зробити можливо, щоб людям допомогти — життя їхнє тяжке й нерадісне преобразити… І не знаходила вона засобу такого…
Дізналася та людина, що є Вогонь Неопалимий. Схожий Вогонь цей на полум’я багаття і не схожий: адже є в Ньому — Сила Велика. Горить Вогонь цей — яскравіше від світла сонячного — і не обпалює. І все, що побажаєш, — Силою тією Великою наповнене може бути…
… І почула та добра людина одного разу, що прийшов на Землю — Учитель, від Бога-Отця посланий, в Котрому горить Вогонь Небесний Неопалимий.
І, що скаже цей Учитель, — так і буде. Доторкнеться до сліпого і скаже: “Дивися!” — і сліпий прозріває… Доторкнеться до паралізованого і скаже: “Встань і йди!” — і встає паралізований і ходить… Наділений Він Силою Великою — воскрешати померлих, зцілювати недужих. Знає цей Учитель таємниці життя і таємниці смерті. І проповідує Він — від Бога-Отця — Знання про те, як людям на Землі жити заповідано.
І вирішила та людина добра, що мусить вона знайти того Вчителя і дізнатися, як Силу Вогню Неопалимого можна набути — щоб допомагати стражденним і збіднілим, хворим і немічним.
Довго йшла вона, і Ціль її світла — вела її. І знайшла Вона того Вчителя.
І побачила людина добра, як ішов Учитель — і Вогонь Неопалимий йшов у Ньому. Тільки придивився пильніше, кліпнув очима — і неначе й немає Вогню ніякого… Знову подивився — і знову Полум’я Сяюче бачить…
Одіж на Вчителеві — проста. І слова говорить Він такі прості, неначе і не Великий Месія Він зовсім!
Лише Світло Любові ллється з очей Учителя. І говорить Він тихо — а слово кожне в серці відгукується і назавжди запам’ятовується душею.
І пішла людина добра разом з людським натовпом, який за Учителем йшов. І слухала промови Його. І бачила, як зцілював Він і говорив зціленому: “Іди — і не гріши більше!”
І одного дня наважилася людина добра — і стала просити Учителя дати їй Вогонь Неопалимий, щоб міг він також кульгавих зцілювати, сліпим зір повертати, мертвих воскрешати — щоб вгамувалися печалі людські!…
І відповів їй Учитель: “Ось — Вогонь! Візьми!” Але людина добра не змогла взяти, оскільки не знала — як? І тоді залишилася вона з Учителем і йшла за Ним, разом з не багатьма учнями. І навчалася. І не день, і не місяць, а роки…
І минав час… І почала бачити людина добра — ціле Море Вогню Сяючого. Але взяти не могла…
І сказав їй Вчитель: “Лише той зможе Вогонь нести — хто сам тим Вогнем стане! Лише серце людське — здатне Море Вогню вміщувати Неопалимого! Лише Людина Преображена — може стати на Землі джерелом Вогню Небесного!
Та не задля того горить сей Вогонь, щоб тіла зцілювати, душі в плоть повертати… Зцілення дивовижні — суть лише Знаки Сили Отця Небесного: щоб знали люди, чий Вогонь горить, чия Воля творить!
Не вічні тіла! Вони — як одіж, яку надягає душа, йдучи на Землю. І знімає душа одіж, повертаючись до життя без тіла… І знову одіж нову отримує і приходить на Землю потім знову і знову… І до тих пір так відбувається, поки, скинувши одіж, не залишиться душа настільки чистою і прекрасною, що достойна стає — увійти в Покої Отця Небесного: бо стала Світлом Любові, що є тотожним Світлу Отця!
Для того горить на Землі Вогонь Неопалимий, щоб побачили люди Світло — і захотіли преобразитися! Для того горить Вогонь Неопалимий, щоб пізнали вони, як перетворення це звершується: любов сердечна стає тим Світлом, Котрий — суть Шлях до Отця!”
І зрозуміла людина добра, що не тіла, але душі людські — можна зцілювати! Щоб ті, хто не бачать Світла Отця — стали зрячими! Щоб паралізовані пороками і слабостями — змогли стати на Шлях, котрий душі перетворює, до Бога-Отця веде!
Довго вирощувала людина добра Любов, Мудрість і Силу, щоб змогло його серце духовне — нести собою той Вогонь Неопалимий!...
… І настав день — і наповнилося серце людини доброї Вогнем Небесним! Адже єдине вмістилище існує, в якому Вогонь Небесний Неопалимий може горіти на Землі, — це серце духовне — таке, що любить, таке, що преобразилося!
… І йшла тепер та людина добра по землі — і Вогонь Неопалимий йшов у Ній!
І шукала вона сердець, котрі той Вогонь прийнять готові…
І линула чутка по землі — про те, що є Учитель, від Бога-Отця на Землю посланий, знає той Учитель таємниці життя і таємниці смерті і проповідує Він від Бога-Отця знання про те, як людям на Землі жити заповідано…
Притча про голос серця
Сказав Ісус: “Не дивися з презирством на людину цю:
великим є подвиг того, хто почав зло в собі —
в добро перетворювати!”
Зі спогадів Апостола Андрія
Жив один чоловік. Не був він бідним, та не був і багатим. Нічим особливим не відрізнявся він від людей, що жили навколо. Не був він уже молодим, та не був ще і старим…
І був цей чоловік не сильний душею…
Хоч і мав зерна добра в душі — але не проростали вони…
Жив чоловік цей — як всі довкола нього жили… І управляли ним забаганки його і пороки його… І сковували його страхи та слабкості його… І не було йому добре: текло життя його… сірою шерегою буднів, не було в ньому ні радощів, ні звершень…
Щоднини увечері думав цей чоловік: “Ну ось завтра я чинитиму краще, не піддамся більше слабостям своїм і порокам своїм!...”
Ну ось наставало “завтра”… — і знову управляли ним забаганки і пороки його, і сковували його страхи і слабкості його…
Якось замислився чоловік: “Чому я не можу жити так, як сам хотів би?” “Чому чиню не так, як знаю, що потрібно чинити?” “Чому управляють мною пороки мої і сковують мене страхи мої?”
Думав-думав він — і не побачив причини для того, щоб не жити так, як вважає правильним, не чинити так, як розуміє правильним сам.
І почав тоді чоловік у Бога запитувати: “Отець мій і Творець! Чому не можу я жити так, як хотів би, чинити так, як вважаю правильним? Чому став я рабом пороків моїх і забаганок моїх, страхів моїх і слабостей моїх? У чому причина?
І відповів йому Бог: “Але ж немає на те жодної причини! Маєш право ти — чинити так, як сам того хочеш!”
І каже тоді чоловік: “Порадь же мені: як бути, що зробити — щоб пороки мої та слабкості мої перестали управляти життям моїм?”
І відповів Бог: “Щоразу раніше, перед тим, як що-небудь зробити або сказати — послухай голос серця свого духовного і вчини так, як велить воно! Тоді управлятимеш ти своїми слабостями і страхами и полишать тебе пороки і забаганки твої!”
І вирішив чоловік пораду Божу виконати.
Встав наступного ранку, наповнений рішучістю щоразу поради у серця духовного запитувати — раніше, ніж слово мовити…
А щоранку батько старий чоловіка цього — говорив йому слова неласкаві, бурчав та лаявся. Говорив йому батько, що ні на що не здатен син його, і що все покоління синів людських — живе неправильно, і перерахував образи та труднощі свої, і звинувачував сина свого у всьому, в чому той не був винним…
І ось став батько сина сварити, слова образливі промовляти.
І закипів гнів у людині цій від слів гірких тих звинувачень… Готовий був уже він, як зазвичай, у відповідь батькові — і сам слова ядовиті висловлювати, та згадав Божу пораду.
Але не встигло серце прошептати: “Стримай слова образливі, оскільки любить тебе батько твій: про твої біди він печалиться! І ти його любиш! Стримай слово гнівне — й прощення попроси!...”
У відповідь на гнівні слова батькові — поклонився чоловік і сказав: “Прости мені!” І потух гнів. Обняв чоловік батька свого — і пішов у справах своїх.
А батько його здивувався… і з того часу перестав сваритись.
… А увечері йшов чоловік цей додому після роботи тяжкої. Купив різних наїдків і думав про те, як споживатиме те все… А був він до переїдання досить-таки схильний…
І зайшов він у дім молодої вдови, котра жила з малими своїми дітьми. Повинна була йому жінка борг віддати, та все не могла накопичити грошей…
Давно він хотів сказати, що прощає їй борг. І вирішив він, що сьогодні зробить це нарешті. І прийшов він у дім бідної вдови і сказав їй, що прощає борг її. Вдова йому в ноги кланялася, дякувала. І хотів уже йти чоловік, а серце шепоче тихенько: “Залиш дітям ту їду, що собі купив! Їм радість буде!…”
Чоловік сей ледве-ледве зумів наказ серця виконати. Але коли віддав він наїдки дітям, які від радості стали танцювати, — то і в ньому радість велика піднялася! Йде додому легко, сам — щастям наповнений, ніг під собою не чує! А серце в грудях — наче пісню співає!
Та не щодня вдавалося чоловікові голос серця почути, не завжди виконував він те, що воно йому шепотіло. Але з кожним днем все більше він старався жити так, як серце велить, з кожним днем все менше керували ним забаганки і пороки його, все менше сковували його страхи і недуги його. Проростали зерна любові сердечної в його душі!
… Якось йшов чоловік цей і бачить: багато сильних і злих людей б’ють юнака доброго. А люди, які повз нього йдуть, — тільки кроку додають, відвертаються, не втручаються, стороняться: щоб їм самим від тих злюк погано не стало.
А чоловік цей сміливістю не вирізнявся. Хотів він так само повз нього пройти, наче це його не стосується… А серце — не шепоче, а кричить: “Якщо ти не допоможеш — вб’ють людину добру! А ти — врятувати його можеш!”
А чоловік — боїться, страх свій подолати не в силах… Ні піти не може, ні допомогти…
А серце ніяк заспокоїтися не може: “Рятуй скоріше!”
Почав чоловік Бога кликати, тому що зі страхом йому не справитися. І не пошепки та про себе, а на весь голос закричав: “Боже! Йди сюди! Боже! Йди сюди!”
Від здивування люди, які повз нього проходили, зупинилися. І ті, які віддалік йшли, — також наблизилися. Почали й інші з усіх боків підбігати до місця того, зупинятися і дивитися: у чому тут справа і де тут Бог? І такий натовп зібрався — що злякалися злі люди, відпустили юнака і скоро зникли.
А юнак підвівся із землі і дякує чоловікові цьому: “Який ти — сміливий! Порятував мене!”
Йде чоловік додому, а серце в грудях — як сонечко горить і так говорить: “Любов — за всі страхи сильніша!”
… Час минав — жити чоловікові стало і легше, і радісніше.
Ось одного недільного дня пішов цей чоловік гуляти. Йшов він, а назустріч йому вдова йде — та, якій він борг простив. Посміхається йому лагідно, кланяється низько.
І чоловік цей — на красу її задивився… А чоловік цей мав слабкість до жінок, хоча і вважав похіть свою гріхом великим.
Став чоловік у бік відвертатися, щоб не дивитися на жінку, та й згадав — і поради у серця запитав.
А серце йому й каже: “Подивися краще, та з увагою душевною: чи мила тобі жінка ця?”
Подивився чоловік — і все у ньому від любові засвітилося!
Говорить він серцю своєму: “Нема за неї кращої! Усе б я їй віддав!..”
“Тоді чому печалишся ти? Не похіть — те, що не для себе бажаєш, а іншому подарувати хочеш! А це — любов у тобі прокинулася! Йди та скажи їй, що любиш її!”
Чоловік так і вчинив. Підійшов і сказав: “Люблю тебе! Будь мені за дружину!”
Всі знайомі та сусіди стали казати: “Ну і дурень цей чоловік! Тільки справи у нього в гору пішли, міг би собі багату наречену знайти! А він — вдовицю… з дітьми малими собі бере… Вдовиця ж — і так би, без одруження, не відмовила…”
А чоловік пісню серця чує: “Щастя подаруєш — щастя отримаєш! Щастя собі ти за гроші не купиш!”
І горить серце його все яскравіше, все сильніше любов’ю палахкотить! І преображає воно — і слова чоловіка, і вчинки його!
І в скорому часі одружився цей чоловік на жінці цій. І любов їхня взаємна, сердечна — стала все їхнє життя освітлювати, дім зігрівати! Дітей почали разом ростити та батьків своїх шанувати.
І дякував чоловік Богові: “Отче мій і Вершителю! Порада твоя — все життя моє преобразила, щастя мені подарувала! Переміг я тепер забаганки й пороки свої, подолав недуги свої і страхи свої!”
І відповідає йому Бог: “Той, хто голос серця духовного навчився слухати, — іще більше за те може здійснити, адже голос серця — це голос Любові! А все, що
Любов’ю твориться, — від Мене йде! Адже Я і є ЛЮБОВ!”
