<попередня | наступна>

Сенс життя людини

Питання про сенс свого життя обов'язково постає перед кожною людиною, коли вона переходить, подорослішавши, від інстинктивно-рефлекторної стадії свого розвитку — до власне людської, де у визначенні способу життя і поведінці починає домінувати інтелект.

Над цим питанням мучилося багато філософів. Але далеко не для всіх з них виявилася доступною істинна філософія Бога; створені ж сектами перекручені концепції не могли їх задовольнити. У результаті дійшло до того, що питання про сенс життя багатьма було “визнане” узагалі “псевдопитанням” — питанням, що не має відповіді. За цією атеїстичною концепцією виходило, що людина принципово не відрізняється від тварин і об'єктивний сенс її існування на Землі... — усього лише в залишенні потомства, у продовженні “роду людського”, у створенні матеріальних цінностей для нащадків. А коли так — то ніякі духовні зусилля не потрібні, не потрібна й етика взаємин з іншими живими істотами... “Що наше життя? — гра... Добро і зло — одні мрії... Праця, чесність — казки для жінок...”^*1. І самогубство, “коли прийшов час” — єдиний вірний крок для людини, гідної поваги...

Але Істина полягає в тому, що сенс життя існує.

Він — у розвитку свідомості: розвитку якісному і кількісному.

Якісний розвиток включає інтелектуальне й етичне вдосконалення, а також витончення свідомості. Кількісний — пряме зростання кількості енергії витонченої свідомості.

Останнє відбиває, зокрема, так звану “особисту силу” людини — психоенергетичну міць конкретної індивідуальної свідомості, що залежить від кількості накопиченої енергії свідомості чи, інакше кажучи, від розмірів душі.

Бог відповідно до цього підрозділяє людські душі на “дрібні” й “великі” [9]. І ті, й інші можуть бути носіями комплексів як негативних, так і позитивних якостей. Так, “дрібні” душі, що розвинули в собі негативні властивості, Він іменує бісівськими; якщо ж вони ще й накопичили “особисту силу”, то це — диявольські душі, дияволи. Ми можемо зустрічати їх втіленими чи невтіленими. Їхня доля при невтіленому стані — пекло, а надалі — “пекельні” втілення, під час яких вони будуть у стражданнях зживати свою погану карму (створену ними самими для себе долю). У такий спосіб Бог буде пропонувати їм пізнати на власному досвіді, що таке біль, якого вони заподіювали іншим. Так Він робить для того, щоб допомогти їм стати кращими, щоб їм стало легше задуматися про адекватність свого життєвого шляху, про сенс життя людини, про Бога і Шлях до Нього...

А люди, які розвивають себе у вірному напрямку, — ті з усе наростаючою швидкістю спрямовуються в Обійми улюбленого ними Творця, їхні життя усе більше наповнюються істинним Божественним щастям, радістю пізнання Божественної Любові.

Якими ж Бог бажає бачити нас конкретно?

*1  Слова з опери П.І. Чайковського за твором О.С. Пушкіна “Пікова Дама”.

<попередня | наступна>