“Кожен вихід зі стану любові...
Кожен вихід зі стану любові веде до накопичування негативної карми”, — так сказав мені одного разу Бог багато років тому. Цю фразу можна поставити другим пунктом слідом за “Бог є Любов”.
Про що тут мова? Що це — знову погроза? Він мене покарає? Пошле на мене важку хворобу? Або прирече страждати в наступному втіленні? Ні, така постановка питання не вірна.
Бог ніколи нікого не карає. Але Він навчає. А долі свої ми робимо самі. Наприклад, ми самі відкладаємо щастя зустрічі з Ним. І будемо продовжувати страждати за свою відокремленість від Нього, якщо в нас немає любові. І різні лиха ми теж самі притягуємо до себе. Та зовсім не Бог нас карає.
Наведу яскраві приклади з власного життя.
Якось я побачив чергове незаконне видання моєї книги про Девіда Копперфільда: не тільки без мого дозволу й фінансових розрахунків, але цього разу навіть із перекручуванням змісту — з якоюсь безглуздою схемою в середині тексту, причому від мого імені…*2
І це в мені “переповнило чашу терпіння”: я вийшов зі стану любові, налаштувався на “з'ясування стосунків” зі злочинним видавцем...
І в той же вечір у мене почалося запалення стравоходу: спазми, навіть слину не проковтнути...
А вранці розглянув: великий чорний дух схопив мене рукою за горло, приліпився, не відпускає, намагається душити. Я — в Обитель Отця, повертаюся в стан любові — і відразу згадую: “Кожен вихід зі стану любові...”... І дух зник, запалення минуло майже відразу.
Механізм тут такий. Коли ми в тонких станах — ми недосяжні для грубих духів: вони не здатні проникати в тонкі еони. Якщо ж ми стаємо грубими емоційно — то відразу наближаємося до їхнього стану й стаємо зручними мішенями для їхніх агресивних атак.
А років тридцять тому зі мною трапилося ще набагато “крутіше”. Тоді мої співробітники в Москві раптом почали хуліганити за моєю спиною [9]. Це для мене виглядало як зрада ними справи Бога. Бог Сам тоді розпорядився про негайне закриття створеного в Москві духовного центру.
І цим потрібно було б ситуацію й завершити. Я ж — упав у затяжний стан гніву на них. І відразу притягнув до себе диявольські сили: піддався без якого-небудь зовнішнього приводу нападу банди, після чого дуже довго помирав у жорстокому болю, двічі побував у клінічній смерті й залишився фактичним інвалідом на кілька років.
Лише “пропалювання” зруйнованих кісток хребта енергією кундаліні, коли я цьому навчився, дало майже повне зцілення.
... Так і кожний з нас притягує до себе щастя або страждання сам: ми входимо в стан Божественної Любові — і зближаємося з Богом, ми входимо в диявольські стани — і на наші тіла “налипають” біси й дияволи, ми тоді хворіємо, страждаємо.
Так ми самі караємо себе за невиконання Волі Бога.
А цю Волю гранично чітко виразив Ісус: любіте Бога, любіте одне одного, незважаючи ні на що! [10,18].
Зовсім помилкова думка про те, що Бог нібито зобов'язаний забезпечувати нас різними земними благами. Ні, Він ніколи не обіцяв робити це для всіх людей... Він — зовсім не слуга нам. Він — Господь, Господар. Ми ж — абсолютно незначні в порівнянні з Його Всесвітньою Величчю.
Він любить нас і намагається нам допомогти. Але зовсім не в знаходженні земних благ, не в реалізації наших егоїстичних хотінь.
Його Любов проявляється в тому, що Він направляє нас до нашого кінцевого щастя Єднання з Ним.
Він — Господар, Абсолютний Владика. Потрібно вивчити, прийняти і виконувати Його Волю, Його Закон. Тоді ми будемо жити в гармонії з Ним. Цей Закон такий: Шлях до Злиття з Богом — це безкомпромісна Любов, а хто виходить із неї — той виходить із під покрову Бога й стає здобиччю для мешканців пекла.
Дослухаємося ж: адже це в наших інтересах — іти до Бога, прийнявши Його Закон!
Адже зовсім не заради нас, а заради Самого Себе Він створив і все Творіння, і кожного з нас. У цьому — Його Еволюція, Його Життя. І Він має намір жорстко вершити Свою Волю: хочеш іти до Мене — живи в любові й будь щасливий, не хочеш — страждай у своїй окремості від Мене!
*2 Всього я знав про декілька таких видань: у тім числі, з дивовижно спотвореним портретом Девіда на обкладинці, друге — з відсутніми основними главами книги, присвяченими якраз Девідові (були збережені лише передмова та післямова, виходило, що я неначе афішував себе, використовуючи Його ім’я…)
