Бог є Любов
Цю найвищу формулу, ключ до пiзнання Бога, подарував нам Ісус Христос.
Але в чому причина того, що так мало людей, які вважають себе християнами, змогли використати цю Істину для свого духовного просування? Чому ця формула не надихнула на оволодіння Вченням Ісуса Христа й маси матерiалiстiв?
Причину потрібно бачити, насамперед, у тому, що Вчення почало викривлюватися людьми вже з моменту оформлення Нового Завiту, тобто вже через усього кiлька століть пiсля завершення Втiлення на Землі його Автора [6].
Так, з Учення Ісуса була вилучена та частина, де Вiн розповідав про людину як про одиницю свiдомостi, що еволюціонує, метою розвитку якої є досягнення Богоподібності й Злиття з Богом-Отцем. Зник з Його проповiдей й опис Бога-Отця. Зате були включенi роздратованi вимоги Павла про те, як треба й не слiд одягатися, якi носити зачiски. З'явився позбавлений любовi й здорового глузду Апокалiпсис, переповнений погрозами морiв кровi й чаш гною. (І це — не тiльки особиста точка зору автора цієї книги; таке ж ставлення має й Ісус [35]).
Цi перекручення Вчення Ісуса Христа призвели до того, що масовий рух, iменований “християнством”, уже майже iз самого свого початку перестав бути релiгiєю любовi — любовi, заради утвердження якої Бог посилав на проповiдь Ісуса Христа. Згадаємо iнквiзицiю, вiйни мiж православними й католиками, “хрестовi походи”, а на Русi — масовi знищення “старообрядців”, “єврейськi погроми”…
Видатнi уми Росiї — Олександр Пушкiн, Лев Толстой, Федiр Достоєвський, Володимир Висоцький i безлiч iнших — хоч i визнавали буття Бога, але християнство в такому виглядi не приймали.
І перед людьми “простими” також поставали запитання, на якi церкви не могли дати зрозумiлих вiдповiдей: ну як же можна говорити, що Бог є Любов, якщо Вiн такого наобiцяв в Апокалiпсисi, якщо й зараз ми бачимо навкруги — вiйни, насильство, жорстокiсть, хвороби, страждання? Нi, якщо Вiн всемогутнiй, але вiдбувається таке, якщо навкруги — тiльки зло, якщо я не бачу нiде нiякої любовi, як не проси її вiд Нього, — то в цiй вiрi щось не так i такий Бог менi не потрiбний!
Нам зараз важливо зрозумiти, що та бездонна прiрва, що виникла мiж масами “християн” — i Богом, що вiдокремила людей вiд Нього й протиставила Його людям, що змусила вiруючих клянчити в Нього для себе милостей — замiсть того, щоб змiнювати себе вiдповiдно до Його Волi й зливатися з Ним у Любовi, — ця прiрва була створена не Ним, а людьми, які зiпсували Його Вчення.
... Насправдi ж Бог перебуває не в невiдомiй далечiнi на небi, а, як говорить Ісус, вiдстань вiд кожного з нас до Обителi Отця — не бiльше товщини аркуша тонкого паперу [35]...
Але щоб пройти цю настiльки малу вiдстань до Його Обiймiв Любовi, нам треба стати, як i Вiн, чистою Любов'ю. А не гнiвом або страхом, не корисливим бажанням.
Емоцiї — це стани свiдомостi. Зрозумiти це принципово важливо.
Ми — свiдомостi, енергiя свідомостей. А не тiла, не розуми.
І Бог є теж Свiдомiсть, тiльки нескiнченно бiльша, нiж свiдомостi нашi.
І ми, щоб виконати головне, що Вiн вiд нас хоче, повиннi всього лише навчитися завжди перебувати в стані емоцiї витонченої й чистої любовi й нiколи не виходити iз цього стану.
Бог є Любов. Вiн спiвчуває нам. Вiн прагне нам допомогти, направляючи нас увесь час на Шлях до Себе, у Свою Обитель, до нашого кiнцевого щастя...
Але ж ми — не йдемо до Нього. Замiсть цього ми “гриземося” за блага цього світу, виснажуємо себе ненавистю до iнших людей за те, що вони одягаються, стрижуться й так далi не так, як я, за те, що вони роблять не такі, як я, “молитовнi” рухи тілом, за те, що в них iнший колiр шкiри або iнша нацiональнiсть...
... А Бог хоче вiд нас, щоб ми затвердили себе в станi емоцiї любовi. І тодi —заходь!
